Чому Україна — бідна країна

Чому Україна бідна країна ?

Ернест Хемінгуей вважав, що різниця між багатими і бідними країнами полягає в тому, що у багатьох більше грошей. Але чому у багатьох країн більше грошей? Тому, що вони виробляють більше товарів і послуг, ніж бідні країни. І особливо тому, що вони виробляють більш якісні товари та надають більш якісні послуги, ніж бідні країни.

Україна прийнято відносити до бідних країн

І небезпідставно, адже за показником ВВП на душу населення наша країна в 2014 році зайняла сто п’ятий місце в рейтингу МВФ, поступившись Гренаді, Сент-Люсії, Домініці, Сент-Вінсент і Гренадіни і навіть Намібії.

Чому країна, яка за часів УРСР володіла однією з найбільш передових у світі промисловостей та досить розвиненим сільським господарством, зараз поступається державам, знайти які на карті не так вже легко? Є чотири головні причини, на яких зупинюся детальніше.

Причина перша: деіндустріалізація України, перетворення її економіки в сировинну.

Множення на нуль потенціалу країни в таких галузях, як аерокосмічна промисловість, точне машинобудування, приладобудування, ВПК. Цьому сприяли можновладці, що по ВВП на душу населення нас впевнено випереджають Монголія і Албанія.

Привілейовані «еліти» країни потребують саме низькокваліфікованої робочої сили

В умовах третьої промислової революції примітивні вироби з чорних металів і продукція хімічної промисловості, домінуючі у вітчизняному промвиробництво, є банальним сировиною, мало чим відрізняється від кубинського цукру або замбійській міді.

Тому щастя від перебування в першій десятці світових виробників металу (її ми вже починаємо залишати) або від лідерства з виробництва міндобрив, яке відчували наші політичні та галузеві «лідери», незрозуміло для сучасно мислячих індивідуумів.

Тим більше, що вихід на ринок інших виробників (Китай) або циклічні кризи (2007-2009 років) все більше скорочують частку ринку, займану вітчизняними металами або хімічною продукцією.

Очікується поява замінників цих продуктів і особливо впровадження адитивного виробництва здатні остаточно засунути на треті ролі лідерів української промисловості. Переорієнтуватися на внутрішній ринок не вдасться — відсутня платоспроможний попит.

Причина друга: проблеми в освіті.

Українські вузи у великій кількості випускають економістів, юристів, мистецтвознавців, соціологів, банкірів, бухгалтерів et cetera. Але не фахівців у сфері інженерних наук та підприємництва.

А адже саме інженери і підприємці створюють якісну сучасну економіку. Створюють в США, Великобританії, Японії, Південній Кореї, Китаї. Але не в Україні. Саме інженери і підприємці здатні побудувати інноваційну високотехнологічну економіку, яка в тому числі дасть роботу численним представникам природничих і гуманітарних наук.

Але цього у нас не розуміють. Як не розуміють і того, що необхідно набагато більше уваги приділяти середньому технічної освіти, а не університетського.

Допускаю, що це відбувається не тільки в силу заскорузлої недалекоглядності чиновників від освіти та керівників вузів.

Привілейовані «еліти» (не можу писати це слово без лапок) країни, що продовжують експлуатувати сировинні галузі економіки, потребують саме низькокваліфікованої робочої сили.

Люди з якісним технічною освітою становлять безпосередню загрозу українській «еліті», так як створення нових високотехнологічних галузей може стати для неї загрозою в плані політичних і економічних інтересів.

Причина третя: створення так званої закритої економіки.

Ви хочете прикладів? Будь ласка. Від створення атмосфери необгрунтованого максимального сприяння вітчизняному автопрому або виробникам побутової техніки до приватизації потенційно привабливих об’єктів «під конкретного покупця», який повинен бути максимально лояльний чинної влади.

Так, ряд найбільш розвинених країн неодноразово вдавався до протекціоністських заходів. Але робилося це з метою підвищення конкурентоспроможності у світовій економіці, а не з метою придушення конкуренції на внутрішньому ринку.

Створення «закритих умов» позбавляло нечисленних залишилися інженерів стимулів для інновацій. Ті галузі української економіки, які розбещувалися знищенням конкуренції в рамках «програм підтримки національного товаровиробника», ніколи не стануть лідерами навіть на пострадянському просторі.

Причина четверта: відсутність у людей з інженерним і підприємницьким талантом можливостей для створення нових високотехнологічних галузей економіки.

Економіка країни базується на своєрідній бюджетно-бухгалтерської гімнастики, на культі бухгалтерів і держфінансисти: перерозподіл бюджету, процентні ставки, приплив-відтік депозитів у банки, субсидії, дотації. Геть зникло розуміння того, що економіку формують інженери, технологи, маркетологи, логісти, а не фінансисти, банкіри і «жучки» від бюджетної сфери. У тому числі в силу цього з кожним роком доводиться перерозподіляти все меншу кількість ресурсів на все більшу кількість бажаючих до них «долучитися».

Можна на короткий час забезпечити економічне зростання і підвищення добробуту громадян за рахунок продажів сировинних товарів, що ми бачили в Україні в 2002-2007 роках. Але в перспективі це тупиковий шлях. Що ми вже відчуваємо. От тільки дій влади, спрямованих на технологічні інновації та впровадження наукового проектування в промисловість, як не було, так і немає. Тому ми і ризикуємо назавжди залишитися бідною країною.

Відомий економіст Йозеф Шумпетер стверджував, що сучасний економічний ріст зобов’язаний творчого руйнування застарілих галузей і підприємств в результаті появи нових ідей і нових галузей промисловості.

Світ відкритий, як ніколи, і ніщо не заважає нашій країні інсталювати досягнення західних компаній і компаній з Південно-Східної Азії.

Нічого, крім правлячого класу, якому це загрожує втратою влади і капіталу. Нічого, крім інфантілізіма народу, який стабільно приводить до влади вищезгаданий правлячий клас.

Назавжди збідніють країни, що блокують інноваційні процеси або країни, так і не приступили до ним. На даний момент Україна знаходиться в їх числі.

В’ячеслав Бутко — Віце-президент Центру досліджень корпоративних відносин