Етимологічне значення слова «литва»

Дуже важливим моментом у знаходженні неочевидного є визначення етимологічного значення слова «литва».

Але спочатку спробуємо встановити, до якої мови належить дане слово. У зв’язку з тим, що литвинську мову загублено через низку об’єктивних і суб’єктивних причин, про які йтиметься трохи нижче, найбагатшим джерелом інформації про ту чи іншу мову і про етнос в цілому є назви річок, боліт, озер, так звани гідроніми.

«До гидронимии західнобалтійського типу можна віднести також групу з суфіксом «-ва». Гідронімного форманта «-ва» на території Східної Європи може бути різним за походженням – фіно-угорським, слов’янським, балтським. Проте всі назви мають локальне поширення, не пов’язане з досліджуваним регіоном.

Так фінно-угорські ареали гідронімів на «-ва» пов’язані з Комі-Перм’яцький краєм, інший – з Естонією. В областях розселення мері, мордви, тобто безпосередніх сусідів балтських племен, такі назви невідомі.

Ареал слов’янських гідронімів на «ва» охоплює Чехословаччину, Польщу, північ Балканського півострова і частину України (басейн Тиси, Пруту і верхнього Дніпра, і вузьку смугу до середнього Дніпра).

Сфера поширення балтської гидронимии з формантом «ва» охоплює області верхнеокскіе  і лівобережну частину Верхнього Подніпров’я. Балтський характер досліджуваних гідронімів на «ва» виявляється при аналізі кореневих основ. Балтська етимологія більшості їх уже відзначена дослідниками.

Верхньодніпровського гідроніми Водва, Болва, Митва, Надвоє, Лахва і т.д. Гідроніми на «ва» рясно представлені на території стародавньої Пруссії, в Ятвягії і в Західній Летува, тобто в  розселеннях древніх племен.

На території розселення древніх східнобалтскіх племен гідронімни формант «ва» не набув поширення. У східних районах Летува відомі лише поодинокі назви з цим формантом.

У той же час, у Верхньому Понемання і Побужжя, територію яких вчені відносять до території Ятвягії, предостатньо: річки: Дітва, Ізва, Клява, Нарва, СОСВ, Сваротва – басейн Німану; р. Лахазва – приплив Щари; р. Лонва – приплив Вілії; річки: Маства, Митва, Пульва, Волхва, Прірва – Побужжя та Полісся.

Поодинокі назви з формантом «ва» у східних районах Летува пов’язані з проживанням тут західних балтів – ятвягів. Слід звернути увагу на те, що в даний час іноді гідроніми з формантом «ва» на території Білорусі чомусь намагаються віднести до фіно-угорським племен. Але це не правильно. Необхідно підкреслити, що фінно-угорські ареали пов’язані з територією сучасної Естонії і Комі-Перм’яцький краєм, і до території Білорусі не мають ніякого відношення. Адже до часу утворення ВКЛ балти, витіснивши з території сучасної Білорусі угро-фінів, займали цю територію вже кілька тисячоліть. Утриматися такий тривалий час гідроніма, що належить некомпліментарним етносам, без зміни неможливо.

Таким чином, слово «Литва» західнобалтского походження.
Як показує сучасна діалектологія, балтської мовної спільності в I тисячолітті до н.е. вже не існувало – балти розділилися на західну, східну і дніпровську групи.
Про це ж говорять і дані археології. На початку залізного віку, який в лісовій смузі Східної Європи відноситься до VII ст. до н. е., культурної єдності балтських племен, що заселяли в цей час великі простори від південно-східного узбережжя Балтійського моря на заході до верхів’їв Оки і середньої течії Дніпра на південному сході, вже не існувало.

Дніпровськими балтами слід називати далеко не всіх балтомовних, що мешкали тривалий час у басейні Дніпра. Дніпровські балти – група споріднених племен, які відомі зі старожитностей раннього залізного віку, відносяться до вельми близьким між собою дніпровсько-двинской, юхнівськой і верхнеокскій культурам. У середині і третьої чверті першого тисячоліття нашої ери вони представлені старожитностями типу Тушемля-Банцеровщіни-Колочіна. Представники цієї групи балтів займали в цей час значні області Верхнього Подніпров’я з прилягаючим до нього землями басейну.

Назви дніпровських балтів історія нам не залишила. Зарубинецкие племена (дніпровські балти), в діалектному відношенні рівною мірою близькі як до слов’ян, так і західним балтам.
До західних балтов відносяться: прусси, ятвяги, галіндо, курши і скалви. До східних балтов вчені віднесли жемайтів, аукштайтів, латгалов, селів, земгалів і літописних литвинів. І ось тут виникає дуже цікаве питання: «Чи можливо, щоб народ, плем’я або етнос, самоназивався іноземним словом, адже слово «Литва» для східних балтів є чужорідним, так як після поділу східних і західних балтів пройшло близько двох тисяч років?»

Вперше слово «Литва» з’являється в 1009 році в Кведлінбургскіх анналах. Починаючи з XI ст. цей термін досить часто зустрічається в польських та німецьких джерелах. Для прикладу того, як може змінитися мова народу за таке і навіть більш короткий час, можна розглянути розвиток двох етносів: російського і польського.

У II – IV ст. н. е. слов’яни розділилися на західних і південних (східних). Їх лінгвістичні особливості вчені визначають приблизно VI – VII ст. Повністю мови склалися ще пізніше. Сучасні поляки і росіяни – представники різних груп слов’ян. Чи добре вони розуміють один одного, можете судити самі. Але більш яскравим прикладом може служити російська та, хоча б, українська мови. Вони набагато більш молоді, але відмінність досить велика.

Літописні литвини ставляться до західних балтов? – Звичайно!
Офіційна наука припускає, що слово «Литва» – похідне від «Летаука», назви невеликої річечки – правого берега Вілії в околицях Кернаве-Чёбішкіс (недалеко від Вільнюса). Його етимологія неясна. Але таку ж назву має в околицях м Новогрудка – так зване природне озеро і село – Літоўка. Але в той же час топонім «Литва» до сьогоднішнього часу зберігся у Верхньому Понеманні.
Така назва зустрічається в Слонімському районі (Гродненська область), Ляховицкому (Брестська область), Узденському, Столбцовському і Молодечненському районах (Мінська область). Випадковість? Досить сумнівно.

А хіба на території Летува є така кількість топонімів від слова «Литва» ?: «д. Литвинка – Крупського і Кобринського районів; д. Літвиця – Вороновського району; д. Літвяни – Островського і Узденского районів; д. Литовка – Новогрудського і Ляховічскій районів; д. Литовск – Дрогичинського, Круглянського та інших районів; д. Литовщина – Браславського і Глубоцького районів; д. Литовці – Докшицького, Браславського, Глибоцького та інших районів; д. Литвинове – Городоцького, Дубровського, Полоцького та інших районів; д. Литвиновичі – Кормянского, Каліновічского та інших районів ».

Такі назви (від слова «Литва») геть відсутні на території сучасної Летува. Чому? Вчені вважають, що ці топоніми відбулися у зв’язку з проживанням у цих населених пунктах в минулому литвинського населення. Значить, на території Білорусі проживали литвини! Якби це були литвини з ареалу східнолітовскіх курганів, то мали б залишитися поховання за обрядом, подібному на обряд східнолітовскіх курганiв і, в першу чергу, поховання з кіньми і жіночіми прикрасами. Але їх-то немає, що було показано вище.

Тут проживали справжні литвини, обряд поховання яких сильно відрізнявся від обряду поховання в східнолітовскіх курганах! Правда, виникає питання: Чому на території Білорусі є так багато топонімів зі словом «Литва»? Навіщо, здавалося б, представникам титульного етносу вказувати на свою етнічну приналежність?

Те ж питання можна задати і по відношенню до іншої групи топонімів – русаки-русини. Адже на території сучасної Білорусі є 21 населений пункт з такою назвою – Русаки і Русини. Відповіді на ці питання можна дізнатися в розділі «Освіта Великого Князівства Литовського».

Якби тут проживало населення з ареалу восточнолітовскіх курганів, то їх імена були б схожі на власні  імена з цієї території. Але летувісскі власні імена зустрічаються в ВКЛ тільки в Аукштайтії, Західної Аукштайтії і Жемайтії. На інших територіях летувісскіе власні імена відсутні.

До цього слід додати, що на території Білорусі проживає величезна кількість людей, що мають прізвища, утворені від слова «литвин». Так, тільки в Мінську налічується близько 700 сімей c прізвищем, обазованним від слова «литвин», близько 20 – від слова «литвяк», близько 50 – від слова «литовець».

Скільки ж по всій террріторіі країни? Звідки ж вони взялися? Чи є такий прецедент на території сучасної Летува? – Звичайно, ні. А якщо і є прізвища такого роду, то вони ніяк не пов’язані з летувісамі, з чим більш докладно можна познайомитися в розділі «Імена власні в ВКЛ». Сучасна летувісска мова не знає слова «Литва», зате використовує слово «Летува». Навіть назва річки в околицях кернових-Чебішкіс «Летаука», напевно, змінено. Можливо, початковий варіант був «Літоўка». Чому? Східним балтам не характерно використання на кінці слова двох приголосних, особливо в поєднанні з буквою «в». Завжди після приголосної йде голосна, а перший склад слова змінюється: Литва – Летува, Даволтва – Деволтува, Дітва – Детува і так далей.

Сучасні білоруські дослідники пов’язують назву Литва з балтськими або слов’янським корінням «lieta, lieti» – лити (про дощ), текти (про воду). У цьому відношенні перегукується ще один етнонім – Судави, судинно – так колись називали німецькі та польські джерела ятвягів, що проживали в Сувалках (сучасна територія Польщі). Так от, suduva (sudwa) являє собою похідне від кореня «sud», який у різних германських мовах виступає в дієсловах зі значеннями «йти» (про дрібни дощі), «плескатися» (про воду).

Якщо поглянути на кліматичну карту сучасної Білорусі, Польщі та Летува, то можна відзначити, що на території цих країн є певні райони, де річна норма опадів, особливо дощу, максимальна або достатньо сильно відрізняється від сусідніх територій. У Білорусі цими районами є Новогрудська піднесеність і верхів’ї Вілії, у Польщі – територія Сувалки, в Летува – летувісское верхів’ї Вілії (Нальшани) і південно-західна частина Летува (Даволтва). На цій території проживали племена ятвягів, про що говорять однакові поховання – кам’яні кургани і з часом трансформувалися в кам’яні могили. Проблем в ідентифікації цих поховань не існує.

Ятвяги на території Верхнього Понемання і Середнього Побужжя – це літописна Литва?! Адже інших западнобалтскіх племен на розглянутій території не існувало. Слов’янські племена поляни, древляни і дреговичі отримали свої назви за особливостями місцевості, по якій вони розселялися (поляни – в місцях з відсутністі лісу – в полі, древляни – в лісистих районах, дреговичі – в низинних областях, насичених болотистими ділянками).

Назви восточнобалтскіх племен жемайтів і Аукштайтії також пов’язані з особливостями місцевості, де вони проживали. Жемайтія перекладається як «нижня земля»,  Аукштайтії – «верхня земля»,  хоча у розглянутий період ці племена проживали якраз навпаки – жемайти вище над рівнем моря, ніж аукштайти. Але все це пояснюється тим, що восточнобалтскіе племена, за гіпотезою білоруського вченого Ф. Д. Гуревич, близько середини I тисячоліття н.е. переселилися з сучасних північно-західних районів Летува і Південної Латвії в ті місцевості, де вони зафіксовані ранньосередньовічними джерелами.

Назви «Литва» і «Судави» пов’язані з особливостями території, на якій проживало населення цих племен – велика кількість опадів, конкретніше, дощу. Дуже цікавим був би розгляд самоназви території розселення ятвягів – Ятва – так називався край ятвягів. І автор не був би здивований, якби це слово (ятва) виявилося б пов’язано з дощем, як і «литва» і «судави». Але, на жаль, западнобалтскіе мови вивчені дуже бідно, так як одних представників цієї групи знищили – прусів, галіндо і частину ятвягів або вони розчинилися серед завойовників; інші, взяли участь в утворенні нових молодих етносів, зійшли з історичної сцени і були забуті – літописні литвини, інша частина ятвягів, скалвов і курши.

Резюме: Слово «Литва» відноситься до західнобалтській, а не східнобалтській мови, а літописні литвини разом з прусами, ятвягами, надровами і куршами входять до групи західних, а не східних балтів, поділ яких відбувся в 7 в. до н. е. У сучаснiй летувісскiй мові слово «Литва» відсутнє. Замість нього використовується слово «Летува».

Космічні знімки телескопа Хаббл

Цікаві факти Візантійської імперії

Відкриті пригоди в парках США